Чем живём

    Не місце красить людину, а людина місце! В цьому можна переконатись на всі 100% завітавши в звичайну київську шістнадцятиповерхівку. Під’їзди радянських будинків зазвичай мають середньостатистичний, нічим непримітний вигляд. Всі вони схожі один на одного: сірі, тужливі і за часту досить брудні. Та, як виявилось, достатньо лише бажання та фантазії аби перетворити під’їзд/поверх серійної багатоповерхівки в справжнісіньку фантастичну казку.  

     В одному з Київських житлових масивів є звичайний під’їзд нічим непримітного будинку. Та є в тому під’їзді напрочуд незвичайний поверх! Потрапивши туди, виключно у всіх, хто мав нагоду туди завітати, складається враження начебто вони перенеслись в казку  - настільки нереально виглядає все навкруги. Абсолютно все, від підлоги до стелі, вкрито хитромудрою ліпниною з різноманітних елементів. Зі стелі ллється світло всіх кольорів веселки. В спеціальних підсвічниках горять свічки.   

   А перетворила свій житловий майданчик на цю казку звичайна київська художниця, яка проживає в квартирі, на цьому самому дивовижному поверсі. Пані Алла розповідає, що їй просто набридло жити в радянському смутку і сірості, тому вона вирішила перетворити звичайний, пустий простір на свято кольору та форм. Художниці знадобилось біля п’яти років аби втілити в реальність задумане. До речі, жильці, що мешкають поруч не відразу перейнялися неординарними ідеями своєї сусідки. На початку, намагалися навіть ламати фігури. Та зараз вже звикли і змирились. Напевно зрозуміли, що жити в такому яскравому, різнокольоровому світі куди краще аніж в чорно-білому.   

      Тепер на самий незвичайний поверх міста Києва з’їжджаються подивитися тисячі зацікавлених жителів. Молоді парубки приводять сюди дівчат, аби здивувати та показати дивовижно красиве місце, дорослі з дітьми, люди похилого віку, словом кожен, хто десь почув чи побачив про цей оригінальний поверх. Сусіди інколи скаржаться, що відтоді, як про їхній поверх розповіли на українських телевізійних канал, він перетворився, так би мовити, на «прохідний двір». Та ж їм нікуди не дітися. Інформацію суспільству надали, адресу сказали, і гріх не завітати та не побачити на власні очі те, що доволі важко знайти в сучасному світі: красу, в яку вклали душу, майстерність та уяву, і створили її подолавши всі перепони.